Кожен сюди їде зі своїми баобабами
…Хрестопоклонна неділя. Середина посту. Наче півшляху до покаяння пройдено, тільки де його плоди?
У моїй християнській країні загострилися сварки і поділ майна. Хворію від місцевих новин. У 82–річної бабусі з Луцька та її 27–річного онука відібрали за комунальні борги квартиру, не розглядаючи причини, що хлопець рік пролежав у лікарні після отриманої на заводі травми. Обіцяють і далі відбирати житло у боржників, але, як видно, лише в простого люду. А депутати ділять державне. І поминають пророка Тараса біля його пам’ятника. А ви читали, він писав: «Той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать із собою. Взять у домовину…»? Читали, ще в школі вчили напам’ять, тільки не зрозуміли, на кого натяки…
…Хрестопоклонна неділя. На середину храму виносять хреста, прикрашеного квітами й зеленню. Силкуюся нікого не осуджувати. Церква ж закликає думати про свої провини: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче Христе». Нам би всім у ті двері ввійти і очищеними вийти, та ми ще й свої наглухо зачиняємо, а за ними — планета гріхів. А на ній, як писав Екзюпері в «Маленькому принці», ростуть баобаби. То такі рослини, що як їх не розпізнати вчасно (баобаби ті — то гріхи по–нашому), потім вже й не позбутися. «Вони заволодіють всією планетою, проникнуть крізь неї своїм корінням. І якщо планета маленька, а баобабів багато, вони розірвуть її на шматочки. Тому неодмінно потрібно виполювати ці баобаби. Хоч це дуже нудна робота…»
…Записалася в паломницьку поїздку до Хрестовоздвиженського монастиря у селі Старий Чорторийськ. Там виполюють баобаби. Гріхи тобто. Лінь вставати о 4–й, але осилюю себе, згадуючи Екзюпері. У маршрутку насідає ще декілька таких диваків, жінка на милицях із хлопчиком і навіть сліпа монашка. Організаторка поїздки, не зважена, але щаслива, пурхає, як метелик. Дивлячись на радісне товариство, в’януть мої сердиті баобаби. Ранішня молитва в дорозі на Маневичі, поснованій вибоїнами, повз засніжені лісові узбіччя, що просять весни, — і ми вже в іншій цивілізації — на маленькій планеті Хрестовоздвиженського монастиря. Понурі, похмурі й невеселі лиця паломників — кожен приїздить сюди зі своїми баобабами. Молитва, піст і сповідь — тут пропонують такі знаряддя для їх виполювання.
«Що там у Луцьку?» — запитує мене монах із сонячним промінням з–під повік. І я розповідаю чи то про Луцьк, чи вже про себе: нестача любові, брак доброго слова, криза усіх віків, борги людяності, заздрість, ворожість, пиха, зарозумілість. «Йди і не будь похмурою, — каже променистий батюшка. — Неси радість. Хочеш навчити любові — сама сяй від неї. Обіймай тих, кого любиш».
Сльози ллються рікою — повиривав усі баобаби.
Уже вдома знову читаю новини: «У ніч з 9 на 10 березня невідомі підпалили храм на честь Преображення Господнього в Києві». Місяць тому таке ж сталося на Сихівському масиві у Львові. Дивно, що християни висловлюють свою політичну позицію підпалами храмів. У ХХІ столітті! Діємо, наче в часи гонінь на Христа… Може, ми не те гонимо і не там виполюємо? Загляньмо собі в душу…
…Учень і вчитель прогулюються берегом замерзлої річки.
— Чому люди не розуміють одне одного? — питає учень. — Вони ж читають книги, щоб вміти гарно спілкуватися, а наштовхуються на непрохідну стіну.
— Подивися вниз на лід, — каже старець. — Там — світ, невідомий тобі. Розтопиш лід — і він стане життєдайною водою. А наллєш води — вона знову замерзне і зміцнить царство льоду. Той лід непорозуміння, про котрий ти говориш, можна розтопити тільки любов’ю.
