Аматорський театр «Відродження» здобув право називатися іменем засновника Богдана Берези

Нечасто доводиться бачити повен зал любителів театру, тим більше в райцентрі. А серед них — ​чи не половина військових місцевої частини. Всі чекають появи на сцені артистів театру «Відродження» під керівництвом Олени Шарко, вихованки Богдана Берези. Колись, у далекому 1971–му, у РБК прибув молодий і діяльний Богдан Степанович. Олена Касьянівна тоді була, каже, «пацанкою» після Рівненського гуманітарного інституту. За 15 років його роботи народний театр із Володимира славився вже далеко за межами Волині. Коли у 1986–му Богдан Степанович припинив творчу працю в райцентрі й очолив Волинський обласний музично–драматичний театр ім. Тараса Шевченка, то залишив по собі найкращі спогади у володимир–волинців, а його вихованці — ​Підберезники, як їх жартівливо називали, — ​і зараз хочуть бути під покровительством славного імені. Як колись на гастролі, так тепер їздять туди, де їх чекають найбільше, — ​у прифронтову зону. Ведуть волонтерську роботу, товаришують із районним будинком культури у Волновасі й отримували уже неодноразово подяку від командування військових частин, куди навідувалися з концертами. Настав час прозвітуватися за рік роботи. Аматори зіграли ліричну драму за мотивами казки Бориса Грінченка «На русалчин Великдень», зануривши глядача у легенду про дівчат–русалок, яких довелося зустріти юнакові. Змусили реготати Голохвастов та Проня Прокопівна, Пан Возний — ​«крутий предпреніматель» та Наталка Полтавка, котра не хоче виходити за того заміж, хто не знає мови, у сучасній інтерпретації режисерки й акторки Олени Шарко та аматора Андрія Славінського. Вразила глядача проникливим декламуванням поезії «Жінко, чого ви плачете?» молода надія театру Анжела Потапова.

Молодь із місцевих аграрного й педагогічного коледжів бігає на репетиції, а не в нічні клуби, їде до солдатів із патріотичними піснями й виставами, а не гарцює на дискотеці. І це все — лише ​на ентузіазмі, а дай їм ще трохи фінансових можливостей — ​гори звернуть!

Запросили актори й дружину Богдана Берези Аллу Вікторівну та доньку Ганнусю з Луцька. Пані Алла розчулилася, що у її рідному містечку так бережуть пам’ять про чоловіка, який завжди горів своєю роботою. Тепло згадали колегу актор обласного драмтеатру Ярослав Абрам’юк, Ігор Лесько, Галина Микита, Наталя Авдієнко, Наталя Тарасова. Ярослав Абрам’юк розповів, як з усього Союзу тоді лише Володимир–Волинський театр поїхав у Чехію на міжнародний фестиваль, і хто зна, чи не був би справжній професійний театр, якби Богдан Степанович тут залишився. 4 грудня
2010 року не стало заслуженого діяча мистецтв України… Хочеться, щоб театр «Відродження» імені Богдана Берези завжди нагадував про нього містянам.

Підтримати волинських друзів прибула з Рівного натхненниця бійців, авторка й виконавиця патріотичних пісень Христина Панасюк (шукайте публікацію про неї у «Волині–новій» за 8 березня). Подарувала їх захисникам країни та учасникам театру, двоє з яких воюють на Сході — ​син режисерки Андрій Шарко та Вадим Франасюк.

Багато зроблено і є куди рости аматорському театру, зазначили представники від управління культури. Колектив продовжує традиції наставника, в акторів горять очі, хочеться, щоб вони горіли й у кожного в залі. Є надія, що цей театр досягне висот, лиш би не втинали йому крил у польоті. Займаються ж аматори менше року, а так палають! Молодь із місцевих аграрного й педагогічного коледжів бігає на репетиції, а не в нічні клуби, їде до солдатів із патріотичними піснями й виставами, а не гарцює на дискотеці. І це все — ​лише на ентузіазмі, а дай їм ще трохи фінансових можливостей — ​гори звернуть! Дерзайте, аматори, і до нових зустрічей із глядачем! І як підтвердження сподіванням — ​пісня Христини Панасюк:

Нас не здолає холодна байдужість,
нас зігрівають гарячі серця,
ми відбудуємо сильну країну
з тими, кому зараз не все одно.