За 100 років ні з ким не посварилася

Її доля — ​жива історія країни. Адже мало яка значима подія оминула цю жінку. Вона пережила дві війни, повоєнне лихоліття. І досі пам’ятає той день, коли вивозили її родину як сім’ю «бандпособніков» у Сибір, бо наймолодший брат пішов у повстанці. Бабуся Катерина згадує, і я ніби бачу, як молода жінка щодуху біжить, вибиваючись із сил, від млина, щоб попрощатися з рідними. Не встигла. Застала навстіж розчинені двері й розграбовану хату. Доля випробовувала її на міцність ще не раз. Катерина Климівна зазнала важких втрат, поховала чотирьох синів. Проте ні життєві негаразди, ні тяжка колгоспна праця не зламали її, не озлобили. Вона й досі випромінює доброту і тішиться кожною подарованою Богом миттю.

Катерині Климівні - 100 років.

Бабуся з великої хліборобської родини, мала дев’ятьох братів і сестер. І сама стала багатодітною мамою — ​виховала п’ятеро синів (у живих нині залишився лише один, доля закинула його аж до Казахстану). Довгожителька має семеро внуків і десятеро правнуків, чекає і праправнука. Вони — ​сенс її життя. За їхнє здоров’я вона щоденно молиться.

Смакують бабусі банани. Називає їх старенька «коров’ячі роги», бо дуже ці заморські фрукти на них подібні.

— Свекруху люблять і поважають у селі, — ​розповідає невістка Людмила, дбайливо підкладаючи старенькій подушку, щоб зручніше було сидіти. — ​Зі свекром вони жили у мирі й злагоді. Мама — ​гарна господиня і сусідка. Ні з ким не сварилася, не ворогувала.

Ці слова підтверджують племінник, сусідки і внук довгожительки, котрі прийшли привітати її зі сотим днем народження.

— Бабця ніколи не сиділа без діла, — ​розповідає однофамілиця пані Катерини Лія Козак, якій зозуля накувала вже більше 70 літ. — ​Навіть у 97 років, коли ледве пересувалася (жінка поламала тазостегновий суглоб), не могла всидіти без роботи. Йшла на город полоти бур’яни, рвати зілля для худоби. Ми з нею колись в ланці разом робили. Щороку брали по півтора–два гектари буряків. Бувало, прийдеш додому — ​рук не відчуваєш. Думаєш, як би до ліжка дійти. А бабця Катерина ще й пирогів устигає напекти і сусідів пригостити. Вона і майстриня гарна — ​обшивала всю сім’ю, вишивала, ткала. Оті хідники, що ви бачили в коридорі, то її робота.

Встигала бабця Катерина ще й вишивати.

— І дуже дітей любила, — ​додає молодша сусідка Тетяна Швед. — ​Три роки тому, коли ще з ходунцями виходила на вулицю, скликала дітей і роздавала цукерки. Мій Максимко й досі згадує її гостинці.

Бабця Катерина хоч і недочуває, але прислуховується до розмови. Знає, що йдеться про неї. Тішиться, як мала дитина, що всі ці люди прийшли, щоб її привітати, і рада нагоді погомоніти.

Прислухається бабця до розмови.

— Поговорити вона любить, — ​каже невістка. — ​Я бігаю, метушуся, бо ж після смерті чоловіка усе господарство на мені, а свекруха просить: «Сядь коло мене, розкажи щось». Їй цікаво знати, що в світі робиться, що я зробила на городі, коли корова отелиться…

Для Людмили Аркадіївни свекруха — ​як рідна мама. Живуть під одним дахом душа в душу з 1980–го. А після смерті чоловіка Володимира, найменшого сина бабусі, жінка взяла усі клопоти з догляду за неходячою старенькою на себе.

— Добра у мене невістка, таку тяжко знайти, — ​не нахвалиться довгожителька. — ​І пігулки дає, й уколи робить, і догоджає мені, як малій дитині.

Рідні розповідають, що якихось особливих секретів довголіття бабуся не мала. За сто років жодного разу не зверталась до лікарні. Жила з Богом у серці, тяжко працювала, була в русі, не переїдала. Могла в обід обійтися домашнім пирогом із чашкою молока, яке дуже любила. Не їла свинини. Це вже зараз дозволяє собі з’їсти голубці чи борщ із м’ясом. Смакують бабусі банани. Називає їх старенька «коров’ячі роги», бо дуже ці заморські фрукти на них подібні.

Привітала довгожительку й наша газета.

Дожити до ста років в Україні, яка займає одне з перших місць у світі за рівнем смертності, далеко не всім вдається. Тож кожна людина, котра перетнула цей рубіж, — ​привід для гордості земляків. Привітати довгожительку з ювілеєм прийшли представники районної та сільської влади. Вони вручили Катерині Климівні вітальний адрес, квіти, а також грошову допомогу. Солодкий подарунок отримала вона і від редакції газети «Волинь–нова».

Офіційне підтвердження прожитого віку.