Синочок Даніель і творчість – два крила, які у найважчі моменти додавали Юлії сил і натхнення.
Жінка-весна з Горохова їде підкорювати талантом Штати
У юності героїня цієї публікації планувала стати фотомоделлю, бо її фотогенічність відзначали не лише рідні, а й незнайомі люди. Юлію Вілсон (Колібко) вирізняють щирість і відкритість у спілкуванні, а коли вона усміхається, сумує чи переповідає щось зворушливе, стає схожою на весну. То чи можуть бути інакшими її картини? Живопис — не єдине захоплення майстрині. Є ще одне незвичне для жінок — творення барельєфів. Та й сама доля красуні особлива
На вступний іспит у київський виш прийшла у супермодних шортах
Фотомоделлю Юлія не стала. Але їй пощастило, що у Горохівській ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 імені Івана Франка, де навчалася, образотворче мистецтво викладав знаний серед художників краю Богдан Євгенович Рубель. Намальовані Юлею–школяркою пейзажі і тварини були настільки привабливими, що юнка, підбадьорена похвалою, надіслала їх на конкурс у Польщу і здобула перше місце. Про здібну ученицю дізналися волинські телевізійники — і дівчинка стала героїнею документального фільму, зйомки якого відбувалися і в художніх майстернях, і в родинному колі.
Tреба мати неабияке терпіння, щоб, скажімо, виліпити з гіпсу троянду чи тварину, веселку чи джерело, жар-птицю чи довгокосу красуню з тонкими бровами.
За порадою тата Валерія Тадеушовича обрала навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв. До душі був факультет дизайну одягу. До слова, від мами, пані Світлани, Юля перейняла уміння шити і в’язати, тож на вступний іспит сама собі скроїла і пошила джинсовий костюм, який у нас ще не увійшов у моду, — зі стильними латками й дірками. Заслужити похвалу екзаменаторів вдалося, але дівчина дослухалася до мудрої поради декана: «Якщо ви люди незаможні, то важко буде фінансово осилити навчання, що передбачає витрати на матерію, нитки, власні презентації і дефіле…» — і прийняла рекомендацію вчитися на дизайнера інтер’єру.
Непосидюча вдача і працьовитість завели аж до Стамбула
У Києві Юля часу не гаяла. Щоправда, у перші місяці сумувала за Гороховом і щосуботи приїжджала додому. Однак життя вносило свої корективи. Щоб зменшити витрати батьків на своє утримання, студентка влаштувалася на роботу — стала прикрашати київські зали та офіси для обрядових подій. У комунікабельної дівчини–інтелектуалки з’явилося багато хороших друзів, з якими було цікаво пізнавати Київ — історичний, сучасний, молодіжний. Тим часом котрась із подруг порекомендувала роботу в Стамбулі. І Юля наважилася. Як на цей крок відреагували батьки? Хвилювалися, але коли довідалися про таке рішення доньки, у неї вже були закордонний паспорт і віза.
Туреччина і тепер живе у спогадах Юлії палітрою теплих кольорів. Людяна вдача українки і на чужині допомагала знаходити доброзичливців. Робота була дотичною до дизайну: в одному зі стамбульських салонів чарівна міс демонструвала покупцям одяг, а в короткі хвилини перерви малювала свої моделі. Їх запримітила власниця салону і, не вагаючись, запропонувала стати модельєром. Щоб виправдати сподівання роботодавця, Юля… повернулася в Україну, аби закінчити курси крою і шиття, бо вчитися турецькою іноземцям непросто.
Але замість курсів доля звела її з Різваном. Майбутній чоловік–австрієць обіцяв щастя, однак не дозволив здійснитися жодному з планів. Після трьох років спільного життя подружжя розлучилося, але навіть тоді, коли тіло боліло від важкої чоловічої руки, а душа — від незаслужених образ, молода жінка старалася звично усміхатися, аби не засмучувати батьків і не травмувати психіку ще ненародженої дитини. В очікуванні щасливої миті, коли пригорне до грудей маля, завдяки підтримці рідних і дару сприймати і любити життя таким, яким воно є, відчай відступив. Життя тривало…
…Американець на перше побачення до Юлії прилетів одразу з обручками
Схоже, Юлина доля підтверджує істини про те, що не буває доброго без поганого і що рідний дім — найнадійніша фортеця, де допомагають навіть стіни. За них і взялася, повернувшись зі столиці на шостому місяці вагітності. Минали дні — і досі німа штукатурка ніби заусміхалася до господарів вигадливими барельєфними візерунками: на кухні просяться у руки, наче справжнісінькі, глиняні глечики, у кімнатах зачаровує краса квітів, у залі не хочеться відводити погляд від дивовижного заходу сонця. Барельєф — скульптурна композиція, в якій випукле зображення виступає над площиною фону менш ніж наполовину своєї товщини. Таку роботу багато хто називає монотонною, бо треба мати неабияке терпіння, щоб, скажімо, виліпити з гіпсу троянду чи тварину, веселку чи джерело, жар–птицю чи довгокосу красуню з тонкими бровами.
Майстриня не послуговується чужою фантазією — вистачає своєї. Коли малює одну картину, уява з її барв витворює новий сюжет. Працювати Юля любить уночі, під поглядами зірок, натхнення додає класична музика. Буває, закінчує початий твір за дві–три доби, а іноді пензель чи глина просяться, аби вона довше не випускала їх із рук, шукаючи досконалості.
А нещодавно Юлія Колібко стала леді Юлією Вілсон. Її обранець — зі штату Джорджія. Сподобався тим, що за характером, як і вона, «живчик», за професією — архітектор, тож мають спільний рід занять, а отже, є про що поговорити.
Щирий погляд вродливиці–горохівчанки зі світлини на Facebook настільки звабив жіночністю, щирістю і правдивістю, що Роберт Вілсон на перше побачення прилетів одразу з обручками.
А ще з американцем із першої зустрічі знайшов спільну мову трирічний синочок Юлії Даніель. Невдовзі сім’я відлітає у Штати, де завдяки умілиці з Горохова заокеанська держава побачить Україну в іпостасі її талановитих і щирих людей.
