«Рак халтури не прощає…»

Чому струменевий «ніж» — ​досі дивина?

Як виявилося, Олександр Зінчук одним із перших в Україні «розжився» на гідроскальпель. Каже, сім років тому почув про цей прилад схвальні відгуки колишніх своїх викладачів із Київського медінституту, нині професорів, академіків. Випробував його в роботі і зрозумів: «Те, що треба для онкохірурга». Допомогли придбати апарат друзі–благодійники. За словами Олександра Григоровича, він уже прооперував за допомогою гідроскальпеля до півтори сотні хворих, використовував кожну можливість, аби поділитися досвідом із колегами з інших лікарень. Але, хоч як дивно, цей метод широкого поширення так і не набув.

Олександр Зінчук наголошує на важливості періодичних обстежень.

А для виявлення раку кишківника на ранніх стадіях потрібно не так уже й багато — пильність сімейних лікарів, дослідження калу на приховану кров і регулярне обстеження осіб із групи ризику за спадковим фактором.

— Потрібно цікавитися технікою, не боятися «зай­вої мороки», мати бажання опановувати щось нове. Якраз цього і бракує. А загалом прилад великих клопотів не створює, хіба що після кожного використання треба розібрати, промити, висушити, аби фізрозчин не призводив до корозії, — ​показував нам Олександр Григорович свій диво–скальпель.

Зовні апарат нічим не вражав: два балони зі стисненим повітрям, два маніпулятори, схожі на шприци. Витратні матеріали — повітря і фізрозчин. Якось не в’язалося побачене із космічними технологіями.

Зовні апарат нічим не вражає. Але це лише на перший погляд.

— Ще раніше, під час стажування в Німеччині, я бачив, що там онкохірурги у спеціалізованих клініках використовують подібну методику. Але їхні прилади дороговартісні, «нафаршировані» електронікою, тиск струменя створює одноразовий насос, тож на кожну операцію треба купувати новий за 500 євро. А розробка наших фахівців вимагає тільки заправити балони стисненим повітрям і придбати літр фізрозчину за 36 гривень. При цій зовнішній простоті апарат дає змогу якісно проводити радикальні втручання, що зменшує кількість рецидивів хвороби, — ​пояснював Олександр Зінчук, готуючись до чергового «майстер–класу» для колег.

Було 20 операцій, нині їх роблять 200 на рік

До лікаря–проктолога на огляд людей на мотузці не затягнеш. У виправдання нарікаємо: такий гандж, що і сам болячки не побачиш, і показувати її неприємно й незручно.

От і приходять уже тоді, коли терпіти біль несила. Як наслідок, у більшості пацієнтів онкопроктологічного центру рак виявляють у запущених стадіях.

При цій зовнішній простоті апарат дає змогу якісно проводити радикальні втручання, що зменшує кількість рецидивів хвороби.

— Після аварії на Чорнобильській атомній японські вчені прогнозували, що в Україні спочатку матимемо зростання кількості хворих із злоякісними захворюваннями щитовидки, а через 20–30 років — ​із раком товстої кишки. І справді, якщо на початку 1990–х ми робили 20 операцій на рік, то тепер проводимо приблизно 200 втручань. Але треба враховувати і те, що сьогодні до нас їдуть на лікування не тільки волиняни, а й хворі з інших областей Західного регіону. Людей приводять добрі відгуки наших колишніх пацієнтів, які переконалися у тому, що тут можна одержати якісні медичні послуги, — ​розповідає Олександр Зінчук.

Ось і зараз він перепрошує за вимушену перерву в розмові та йде оглядати жительку Хмельниччини з рецидивом раку. Жінку раніше лікували в райлікарні за місцем проживання, але хвороба не відступила.

— Оперувати рак кишківника повинні мати право тільки онкопроктологи. Я вважаю, що треба заборонити хірургам на місцях братися за подібні операції, бо рак халтури не прощає, — ​обурюється Олександр Зінчук, повернувшись. — ​В онкохірургії головна вимога — ​радикальність втручання. Якщо загальноприйнятий показник виникнення рецидивів сягає 10 відсотків, то струменевий скальпель, інші сучасні методики та комплексне лікування дають змогу значно його знизити. Наші пацієнти мають змогу проходити променеву терапію в онкодиспансері, а високоякісну хіміотерапію з допомогою ангіографа — ​у відповідному відділенні обласної лікарні.

Головний принцип роботи - якісні медичні послуги!

Лікарі в ординаторській згадували врятованих пацієнтів, яких скрізь спроваджували як безнадійних. Нарікали, що 40 від­­сотків пухлин виявляють уже з метастазами. Розповідали, що у відділенні на 30 ліжок постійно перебуває до 40 па­цієнтів, бо потік хворих чималий. Наголошували, що лікування було б значно легшим і дешевшим, якби люди зверталися по допомогу вчасно. А для виявлення раку кишківника на ранніх стадіях потрібно не так уже й багато — пильність сімейних лікарів, дослідження калу на приховану кров і регулярне обстеження осіб із групи ризику за спадковим фактором.

Доводилося спілку­ватися і з колишніми па­цієнтами онкопроктологічного центру. Почуте спонукає задуматися.

— Я на перших порах «геройствував», казав, що не хочу оперуватися, жити потім зі стомою, з калоприймачем. Але як припекло, то сам попросився. Якби ж то раніше спохопився, може, і легше було б видряпатися, — ​розмірковував літній чоловік — член громадської організації стомованих волинян.

— Не можу судити про те, які методики застосовував Олександр Зінчук та інші лікарі відділення, оперуючи мене, але знаю, що завдяки їм повернувся з того світу. Нещодавно провели третє втручання, закрили стому. Живу, незважаючи на те, що стан був дуже важким, а прогнози — не обнадійливими. Щиро дякую фахівцям онко­проктологічного центру за професіоналізм, — ​сказав лучанин Валерій Єфимчук, якого самі хірурги за волю до життя і бійцівський характер називають унікальним пацієнтом.

Наша довідка. Винайшли гідроскальпель — прилад, що дає змогу відокремити уражену тканину від здорової за допомогою струменя фізрозчину під тиском, — молоді українські вчені з Національного авіаційного університету та Аерокосмічного інституту. Після клінічних випробувань фахівці дійшли висновку, що струменевий скальпель багаторазового використання ефективний, економічний, надійний. Він дає змогу проводити видалення пухлин точніше, радикальніше і практично без пошкоджень судинної системи, з невеликою крововтратою.