«Виконала тільки 20% обіцяного? На замовну арифметику не звертаю уваги, бо залучила для своїх виборців уже 40 мільйонів гривень»

«У нас не парламент, а майданчик для піару»

Сесійна зала Верховної Ради України з рядами обтягнутих червоним оксамитом крісел знайома кожному, хто дивиться телевізійні новини. За подіями в ній завжди уважно стежать журналісти, політики, небайдужі громадяни. Адже попри бійки, сварки і блокування тут приймають рішення, від яких залежить життя країни. Був час, коли народними депутатами ставали водії, секретарі та інші далекі від державних питань особи. Таке ставлення до мандата разом із діями злочинної влади Януковича зрештою закінчилося трагічно: у відповідь на драконівські закони Верховної Ради люди масово вийшли на протести, що обернулися розстрілом Майдану.

Здавалося б, після Революції гідності Верховна Рада має врахувати помилки минулого і працювати інакше. Але новий парламент захворів на іншу хворобу — ​саморекламу. Реальні справи депутати почали підміняти пустопорожніми гаслами. Цю особливість одразу помітила новообраний нардеп Ірина Констанкевич, у якої ми в редакції запитали про перші враження від будинку під куполом. «У нас не парламент, а майданчик для піару. Там на кожному кроці репортери з мікрофонами, а депутати тільки те й роблять, що озвучують якісь заяви», — ​поділилася Ірина Мирославівна.

— Рада і досі справляє суперечливе враження, якщо відверто, переважно негативне, — ​каже вона сьогодні. — ​Відсутність парламентарів під час обговорення, особливо в п’ятницю, неактуальність законопроектів, які пропонуються до розгляду, популізм виступів, театральність, епатажність. Це такий своєрідний політичний «театр». Багато що залишається за лаштунками: справжні персонажі і «герої», істинні наміри, реальні справи. Українська політика у вищих ешелонах — ​лише для «посвячених», я до них не належу, на щастя. Тому працюю, керуючись регламентом Ради, положенням про роботу комітетів і найголовніше — ​Законом України «Про статус народного депутата» й Конституцією України.

«Написати законопроект — ​це півсправи. Удвічі важче добитися його прийняття»

Завдання народного депутата у парламенті — ​готувати нові закони та удосконалювати існуючі, вносячи до них зміни і поправки. Ця кропітка робота розпочинається із написання законопроекту, який має пройти ряд обговорень, експертиз і бути влючений у порядок денний, що іноді складно зробити, бо пропозицій багато. І все ж за майже два роки Ірина Констанкевич зуміла підготувати і «провести» близько 70 документів. Їх тематика різноманітна: антиросійські санкції, банківська діяльність, проблеми військових, пенсійна реформа, земля для ОТГ, ринок вживаних автомобілів, встановлення приладів обліку газу та інші.

Найбільше ініціатив депутата, в минулому — ​проректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, стосуються освіти, науки, культури. Ірина Констанкевич за фахом — ​український філолог, довго працювала у вищій школі, тож проблеми галузі їй близькі та зрозумілі. Тому не залишилася байдужою, коли урізалися студентські стипендії, припинилося гаряче харчування для дітей з чорнобильських районів, зависло у повітрі питання фінансування опорних шкіл. Нардеп оперативно готувала законопроекти про підвищення зарплат учителям, запровадження багаторівневого фінансування закладів профтехосвіти, яке Кабмін переклав на обласні бюджети. Окремої уваги заслуговує її ініціатива щодо збільшення до 50% частки української мови у друкованих ЗМІ.

— Саме життя вимагає захищати своє, українське, у своїй українській державі, особливо в час російської агресії, — ​каже Ірина Констанкевич. — ​Хіба не абсурдним є те, що за статистикою майже 70% газет і журналів виходять російською?! Мовою окупанта! Тому ми зареєстрували законопроект «Про засади державної мовної політики» щодо розширення сфери застосування української мови у друкованих виданнях, відповідно до якого частка української мови у друкованих ЗМІ має становити 50%. Це для початку. Далі треба більш активно, інколи агресивно відстоювати національні інтереси, а мова якраз і є складником національної ідентичності та безпеки.

Ірина Констанкевич зуміла підготувати і «провести» близько 70 документів.

Звичайно, законопроект — ​ще не закон, і не відомо, чи стане ним. Все залежить від голосування у сесійній залі. А воно в свою чергу — ​від того, членом якої політсили є депутат-автор. Якщо законопроект президентський або урядовий, він швидко «заходить» у парламент і провладна більшість, об’єднуючись з іншими фракціями, дає 226 голосів. Якщо це депутатські ініціативи позафракційних, то можуть роками чекати від моменту реєстрації. Хоча проходять комітети, експертизи, але далі — ​воля голови Верховної Ради, який або включить у порядок денний, або ні.

— Громадські організації, які моніторять законодавчу роботу українського парламенту, підрахували, що лише близько 15% законопроектів стають законами, — ​веде далі Ірина Мирославівна. — ​Причин чимало: велика кількість законопроектів, їх низька якість, політична кон’юнктурність. Пригадую, коли була в парламенті Швеції, нам колеги в рамках обміну досвідом розповідали, що у них закон готується довго, може 2–3 роки, але в парламенті голосується відразу. Це свідчить про їхню високу якість: правильно написано, обговорено з експертним середовищем, узгоджено позиції з усіма політичними силами. І тоді й у голосуванні є більшість.

«Для мене істинний індикатор роботи — ​це оцінка виборців»

За неповних два роки Ірина Констанкевич стала доволі помітною людиною у Верховній Раді. Вона часто виступає на сесіях, активно працює в комітеті з питань науки і освіти, висловлює для преси точку зору позафракційних депутатів. Різностороння діяльність волинського нардепа привернула увагу громадянської мережі «Опора», яка торік спостерігала за роботою   88 членів парламенту (аналізувала виступи, законопроекти, запити, звернення, присутність на сесіях, публікації у пресі). За цими показниками експерти визнали Ірину Мирославівну однією з десяти найактивніших депутатів Верховної Ради. Тому доволі несподіваною стала інформація про рейтинг відповідальності волинських депутатів-мажоритарників і кількість виконаних ними обіцянок.

— Виконала тільки 20% обіцяного? — ​усміхається Ірина Констанкевич. — ​На замовну арифметику не звертаю уваги. Я вважаю, що мою роботу як народного депутата мають оцінювати виборці. Це люди, які проживають у Камінь-Каширському, Ківерцівському, Любешівському і Маневицькому районах, ті, які мене обрали, віддали свої голоси. Я дуже ціную саме їхню оцінку, критику, зауваження, пропозиції. Це для мене істинний індикатор роботи. Що не так — ​вони кажуть в очі під час зустрічей, пишуть у листах, соцмережах. Скільки це відсотків — ​не знаю, та й не так важливо, адже не кількість, а якість — ​тобто результат, ефективність — ​мають бути визначальними для оцінки діяльності народного депутата. Результат роботи — ​єдине, що має стати критерієм оцінки. Через це звітуюся двічі на рік, тому й відкрита як політик. І в кожне село свого округу мені не соромно заїжджати.