День поезії у Луцьку відзначили форумом, на який зібралися волинські поети, барди та повен зал шанувальників (ФОТО та ВІДЕО)

Відкрив форум співаною поезією гурт «Бумеранг», поринувши у далекі 80-ті.

Поетичну частину розпочали віршами класиків Василя Симоненка та Ліни Костенко учениці ЗОШ-технологічного ліцею №24. А продовжив сучасний класик – поет-іроніст Петро Коробчук, резюмуючи:

«В поезії прогресу не існує, поезія сама уже прогрес».

Олена Криштальська читала поезії, які перекладала польською.

Бард Леонід Бедрунь співав так лірично, аж захотілося весни.

А поетка Ганна Луцюк зізналася, що хотіла б краще писати вірші, ніж читати їх, та все ж подарувала кілька цікавих метафор.

Володимир Місюра чимось нагадав тезку Сосюру і розповів, де живе Україна.

Романтичні жіночі вірші читала Євгенія Назарук без папірця, бо вони у неї в душі, а «душа згорнулась равликом», а «хто заглянув у її ніжну душу»?

«Плаче душа її ніжноожинна... Жінка нікому нічого не винна».

Бард Ігор Баранюк цього разу співав акапельно та відзначив, що внутрішній світ душі наповнюють люди, які тут зібралися.

Микола Сидорчук римуючи, шукав кохану в астралі між Луцьком і Ковелем.

Юна Тетяна Регешук дивувала: «те каміння, що треба збирати, влучає Градами», та ставила прямі запитання: «Якби ти дізнався, що більше ніколи не випаде перший сніг, чи ти би для мене той сніг, що лежить зараз, згріб і зберіг?»

Ще одна представниця молодої поезії Юлія Фінковська продемонструвала вірші, які самі кладуться на музику: «Зернами гірчиць, синім пір'ям птиць сон твір дремене, все, що між ключиць, між твоїх ключиць, в коло вогняне - і нема мене...»

- Це й хаос, який наростає, і ті кризи, напрочуд тотальні, можна подолати за допомогою поезії, і це чи не єдиний спосіб змінити генотип нації (Галина Яструбецька)

Бард Микола Більшевич розглядав поетичну філософію кохання: чому Вона сподобалась Йому? І, звичайно, не зміг не заспівати про Луцьк.

Оленка Харитонюк повідомила про свій поетичний стан душі: «Вірш посивіє, бо туман, вірш стане білим...»

Продовжив марафон досвідчений Сергій Цюриць і розповів відверто, що ж насправді хоче його багатогранне серце. Привітав і лялькарів та подарував їм вірш: «Я захотів заглянуть Богу в очі».

Надто проникливо співала Вікторія Гурська, що «любов як ніч, тисячі зірок, ти зроби до мене перший крок» і «любов як день, тисячі вітрів, подивись - я та, яку ти хотів...» А музика, як відомо, робить поезію фантастиною.

Наталка Шульська, що нещодавно поповнила Спілку письменників, розкрила таємницю, як вірш став її передбаченням майбутнього щастя:

Я грітимусь стінами разом з тобою як пледами

і вірші писатиму синові нашого сина.»

А наприкінці заходу зазвучало напрочуд майстерне слово, адже ця поетеса знає про літературу чи не найбільше з присутніх – Галина Яструбецька викладає літературу.

- Це й хаос, який наростає, і ті кризи, напрочуд тотальні, можна подолати за допомогою поезії, і це чи не єдиний спосіб змінити генотип нації. Сподіваюся, колись таки вибудуємо ту ієрархію цінностей, відповідно до того Слова, яке було першим, - міркувала пані Галина.

(Я записувала, і знову відчула себе студенткою, що у захваті від викладачки Галини Яструбецькою і наче, як у її поезії «повзу від ущелин слова до прірви вірша...»

Вірші зриваються

і зависають

над прірвою.

Як там

за вірою?

Завершила чудовий захід голова волинської спілки письменників Ольга Ляснюк. «Як би ми з тобою жили, ти любив би мене до старості чи до смерті? Хоч мова про одне й те ж, і щоранку повторював би: любов це те, що без меж».

Безмежної любові й поезії дозовано й на щодень побажала усім.