Борщ від Юрія Винничука тепер має конкурента. «Дорогенькі», вперед!

Нещодавно помітила, що стала проявляти нахил до якоїсь надмірної правильності. Коли з’явилися рекламні ролики, де вперто тлумачать, що отака–то ціна найдешевша, і якщо ви знайдете товар із меншим цінником, то вам повернуть кошти, аж очі «чухаються» знайти ту ціну і перевірити голосну фразу про повернення. А ще кортить побачити, чи після хваленого шампуню буде волосся таким, як показують на екрані. Чи вийде запіканка аналогічна тій, що демонструють на упаковці з майонезом і ще й рецепт додають?

І от після комерційних вихвалянок оця феміністично–патріотично–господарська інформація неабияк заінтригувала. Борщ за 20 хвилин існує? Я добре пам’ятаю, як покійний дід сварився з бабою, що надто швидко зварила компот. Проте вона мала залізний аргумент: «То ж тобі не борщ, що півдня має кипіти!» А тут говорять про якісь лиш 20 хвилин. От позмагаюся з літератором і буду знати, чи мала рацію баба.

Я добре пам’ятаю, як покійний дід сварився з бабою, що надто швидко зварила компот. Проте вона мала залізний аргумент: «То ж тобі не борщ, що півдня має кипіти!» А тут говорять про якісь лиш 20 хвилин. От позмагаюся з літератором і буду знати, чи мала рацію баба.

Та, читаючи хитрий експрес–рецепт, насправді з’ясувалося, що це чоловік витрачає стільки хвилин на підготовку продуктів. Бо ж уже власне варити борщ на газовій плиті — ​це не дрова у піч підкладати, тут можна паралельно ще купу справ зробити і час не рахувати як затрачений намарне. Ну що ж, позмагаємося і в цьому! Але, на відміну від письменника, я цю справу вершила не між ранковою кавою і читанням газет, а так, як більшість жінок, — ​прибігши з роботи і чергуючи кухню з перевіркою домашніх завдань. Та, зрештою, так і реалістичніше вийшло.

Головний інгредієнт — ​м’ясо — ​до часу приготування не вписую, бо, зізнаюся, воно було готове заздалегідь. Тож беруся за картоплю. Чищу як ніколи вправно і щиро дивуюся, що виходить аж ніяк не гірше, ніж коли роблю це не поспішаючи. Порізала, подивилась на годинник — ​4 хвилини. Згадую одне з розважальних кулінарних шоу, де розказували, що всі продукти для борщу мають бути порізані однаково. Моя соломка виходить не зовсім калібрована, та нехай, письменника ж пригощати не буду. З буряком, морквою, цибулею панькаюся чомусь незаплановано довго, а може, це просто здається. Ще плюс п’ять хвилин — ​вони на пательні, ніж і дощечка вимиті.

Спеціально для винничуківського борщу купую корені селери і петрушки. Трохи насторожує, що незнайомий аромат не сподобається дітям. Адже попри експеримент, мій борщ має потому цілковито життєве призначення: бути з’їденим. Ці інгредієнти вдома у стравах не використовуємо. І ціна кусається (35 грн за кілограм кореня петрушки та 65 — ​за селеру), і смак дітям не дуже: «Мамо, що там таке є, що борщ не такий, як раніше?» Хоча чоловік похвалить, що смачно…

Уже в каструлі й капуста. Плюсую 2  хвилини. Якась вона цієї весни зовсім не дешева виходить. Пригадую, як пізньої осені показували у сюжетах новин хмельницькі, здається, поля, з яких фермери навіть не збирали достиглі качани. Їх просто засипало снігом. Казали, нема збуту, нема ціни. А тут на весну на тобі: дефіцит капусти, в усякому разі дешевої зимової, а не 30–гривневої молодої. У найближчому до нас супермаркеті її не було.

А далі на черзі ледь не екзотика. Не маю я посеред весни перетертих заморожених помідорів, свіжого солодкого перцю! Навіть вишні з морозильної камери, якими приправляє страву Винничук, давно уже з’їли… А що таке описана ним рамбарбара, знаю. Тільки у нас з цим диво–продуктом завжди пекли пироги, а не до борщу додавали. Ще на нього кажуть барбарис. Якщо по–простому — ​то це звичайнісінький ревінь. Потрібно не забути про цей рецепт до квітня–травня і обов’язково спробувати, на щастя, ревінь вже багато років непогано родить на дачній ділянці. З останніх смакових приправ є лише томатний соус, ну і нехай, там же ж мають бути помідори.

У мене ще цілих дев’ять хвилин у запасі. Борщ помаленьку кипить, тішить очі і ніс. О, то ніби вийшло? То що, пане Юрію, «дорогенькі» таки рулять?

Можемо, як бачите, ще вправніше, ніж ви, це робити. Але можемо і поприбіднятися. Мабуть, кожен таки має десь глибоко в голові трохи отієї «тирси», про яку ви у блозі писали. Але у когось вона обмежується кухонними лінощами з натяком на фальшивий фемінізм, який не піде далі отого «давай разом посуд мити», а у когось претендує на авторитетні, хоч і відверто нерозумні судження, над якими ви так вдало і витончено посміялися. А ще до вашого «любіть себе, любіть того, з ким вас доля звела і буде вам щастя» додам своє: любіть тих, для кого варите борщ.

P. S. Одне слово, надихнув пан Юрій на кулінарну тему. От і зараз чергова книга, яка аж проситься до прочитання, його роман «Груші в тісті». Уявляю, скільки там «родзинок». А друзі ще радять знайти «Галицьку кухню» по–винничуківськи.